Цитатна характеристика Максима і Мирослави, з твору "Захар Беркут"

Максим Беркут який аж нинi, супроти найважнiшого i найтяжчого дiла, почув себе вповнi самим собою, вповнi начальником сеї невеличкої армiї, заряджував з правдиво начальницькою вважливiстю й повагою все, що належало до дiла, нiчого не забуваючи, нi з чим не кваплячись, але й нi з чим не опiзнюючись. Все у нього виходило в свiй час i на своїм мiсцi, без сумiшки й сутолоки; всюди вiн був, де його потрiбно, всюди вмiв зробити лад i порядок. Чи то мiж своїми товаришами тухольцями, чи мiж боярами, чи мiж їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокiйний, свобiдний в рухах i словах, мов рiвний серед рiвних. Товаришi поводились з ним так само, як вiн з ними, свобiдно, несилувано, смiялись i жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко i так весело та радо, немов i самi без розказу були би в тiй хвилi зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не такої рiвної вдачi, далеко не так свобiдна в поводженню, далеко похiпнiша з одних гордо висмiватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайнiсть i розсудливiсть i, хоч не без дотинкiв та жартiв, таки робила те, що вiн казав. А й самi бояри, по бiльшiй частi люди гордi, воєннi, що нерадо бачили "смерда" в своїм товариствi, та й то ще смерда, що вважав їх чимось немов собi рiвним, - i вони тепер не показували надто виразно своєї неохоти i виповнювали розпорядження молодого провiдника, маючи на кождiм кроцi нагоду переконатися, що тi розпорядження були зовсiм розумнi, такi, як треба.
З подивом позирала на нього Мирослава, коли вiн переходив коло неї, i хоч багато досi видала вона молодцiв i сильних, i смiлих, але такого, як Максим, що сполучав би в собi всi прикмети сильного робiтника, рицаря i начальника, - такого їй досi не траплялося бачити.